Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2016 року Справа № 902/674/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого, (доповідач) Вовка І.В., Селіваненка В.П.,розглянувши касаційну скаргуфізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постанову та на рішенняРівненського апеляційного господарського суду від 23.02.2016 року господарського суду міста Вінницької області від 02.06.2015 рокуу справі господарського судуВінницької областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник" дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення 36 968,41 грн.,в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Кайдан Д.-С.Т.,- відповідача:не з"явився,ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник" (надалі - ТОВ "Тетіївський пряник", позивач) звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі - ФОП ОСОБА_4, відповідач) про стягнення 36968,41 грн. за договором поставки №22 від 10.02.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки товарів №22 від 10.02.2012 року.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 02.06.2016 року (суддя Тварковський А.А.) позов задоволено повністю. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник" 20065,00 грн. - основного боргу, 1439,18 грн. - пені, 4013,00 грн. - штрафу, 1258,32 грн. - 3% річних, 10192,91 грн. - інфляційних втрат та 182700 гр. витрат зі сплати судового збору.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.02.2016 року (колегія суддів у складі: Філіпова Т.Л. - головуючий, судді Грязнов В.В., Мельник О.В.) рішення місцевого господарського суду від 02.06.2016 року залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, фізична особа - підприємць ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.02.2016 року та рішення господарського суду міста Вінницької області від 02.06.2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 10.02.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник" (постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (покупець) укладено договір поставки №22 (договір) відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його.

Згідно з п. 3.1 Договору кількість, якість, асортимент, комплектність та ціна кожного виду товару вказується у накладних на кожну партію товару.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що покупець зобов'язаний здійснити оплату за отриману продукцію згідно накладних.

У відповідності до п.4.2 Договору плата за партію товару здійснюється з відстрочкою 14 (чотирнадцять) календарних днів.

Відповідно до п. 5.4 Договору у разі несвоєчасної оплати товару покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та штраф від простроченої суми оплати у розмірі 20%, а також пеню у розмірі 0,1 % за кожен день прострочення.

Згідно п. 7.1. Договору даний договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31 грудня 2012 р.

Пунктом 7.2. договору визначено, якщо договір не поновлено або не розірвано, його дія продовжується.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором стало підставою для звернення позивача з даним позовом, предметом якого є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача 20065,00 грн. - основного боргу, 1439,18 грн. - пені, 4013,00 грн. - штрафу, 1258,32 грн. - 3% річних, 10192,91 грн. - інфляційних втрат.

ФОП - ОСОБА_4 у апеляційній скарзі заперечував укладення договору №22 від 10.02.2012 року та саму обставину отримання товару від постачальника, указуючи на те, що ним не було підписано ні договору з позивачем, ні видаткових накладних, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 року у справі №902/674/15 були призначені почеркознавча та судово-технічна експертизи.

За результатами проведення почеркознавчої експертизи експертом зроблено висновок №1.1-182/15 від 01.12.2015 року. Відповідно з якого вбачається, що у зв'язку з тим, що підпис в розділі "10. Юридична адреса та реквізити Сторін" у графі "Директор ОСОБА_4" у договорі поставки №22 від 10.02.2012 року виконаний за допомогою штампу (факсиміле) підпису, питання: "Чи відповідає оригінальним зразкам підпису, підпис ОСОБА_4 на оригіналі договору №22 від 10.02.2012 року?" - не вирішувалось. Щодо підписів у графі "Получил(а)" у накладних від 06.03.2013 року №1630 та №1631 то судовий експерт зазначив, що підписи виконані не ОСОБА_4, а іншою особою.

З висновку судово-технічної експертизи вбачається, що відтиски круглої печатки фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на оригіналах накладних від 06.03.2013 року №1630, №1631 та оригіналі договору №22 від 10.02.2012 року нанесені контактним способом за допомогою кліше круглої печатки фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, експериментальні та вільні зразки відтисків якої надані для порівняльного дослідження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору позивач передав відповідачу товар (пряники) 06.03.2013 року на суму 20 065 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними №1630 від 06.03.2013 року на суму 4 425 грн. та №1631 від 06.03.2013 року. на суму 15 640 грн.

Пунктом 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 ЦК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання.

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Враховуючи приписи зазначених вище статей, висновки експертизи та умови договору суди встановивши, що покупцем не було здійснено оплату вартості отриманої за договором продукції до 21.03.2016 року, дійшли вірного висновку про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, а отже вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 20065,00 грн. є законною та обґрунтованою.

Таким чином, відповідно до умов договору послуги були виконані позивачем у повному обсязі, а тому підлягають оплаті відповідачем.

У зв'язку з простроченням оплати позивач також просить стягнути з відповідача 1439,18 грн. - пені, 4013,00 грн. - штрафу, 1258,32 грн. - 3% річних, 10192,91 грн. - інфляційних втрат.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст.549 цього Кодексу.

Оскільки, відповідач станом на 14.05.2015 рік має прострочену заборгованість перед позивачем у сумі 20065,00 грн., строк сплати якої настав 21.03.2013 року.

Враховуючи наведене, рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимоги про стягнення з відповідача основної суми боргу, що складає 20065,00 грн., є законним та обґрунтованим.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Згідно зі статтею 549 цього ж Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 5.4 Договору у разі несвоєчасної оплати товару покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та штраф від простроченої суми оплати у розмірі 20%, а також пеню у розмірі 0,1 % за кожен день прострочення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не виконав обов'язок з оплати послуг у визначені договором строки, у зв'язку з чим позивачем заявлена вимога про стягнення пені у сумі 1439,18 грн. - пені за період прострочення з 21.03.2013 року по 20.09.2013 року та 4013,00 грн. - штрафу.

Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія погоджується з висновками судів про наявність підстав для стягнення з відповідача за період з 21.03.2013 року по 22.04.2015 року 1 258,32 грн. - 3% річних та 10 192,91 грн. інфляційних втрат.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та повторюють доводи апеляційної скарги, які були предметом ретельного дослідження в суді апеляційної інстанції і їм дана належна правова оцінка.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

На підставі вищевикладеного, оскаржувані судові рішення є повними, законними та обґрунтованими, винесеними з дослідженням всіх обставин справи в сукупності, при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.02.2016 року та рішення господарського суду міста Вінницької області від 02.06.2015 року у справі №902/674/15 залишити без змін.

Головуючий М.М.Черкащенко

Судді І.В.Вовк

В.П.Селіваненко